Із сивої давнини
За двадцять кілометрів на північ від залізничної станції Тальне, на лівому березі Гірського Тікича розташоване село Шаулиха.
Сягнувши в сиву давнину, дізнаємося, що село Шаулиха мало назву Рокошвар. Назва пішла від слів рокіт чвар, тобто війни та неспокій.
У Криму татарський хан Іслам Гірей мав велике військо, яке постійно робило набіги на землі сусідів. Спустошувало територію, грабувало, а народ брали у полон або вбивали. Така участь посягла і Рокошвар.
Майже через сто років на місці зруйнованого Рокошвару виникло нове поселення під назвою Китайгород. Набіги татар тривали. Тому поселення було обнесене глибоким ровом та частоколами, які досягали трьох метрів. Також люди копали тунелі, які були сховищем під час набігів.
На Правобережній Україні (Малоросії) в місті Умань була резиденція польського магната Степана Потоцького, який стояв головним у польському сеймі. Для переговорів з Лівобережною Україною він запросив Матвія Шаулу з старшиною відвідати Умань. Із Звенигородки через Китайгород пролягав поштовий тракт. З Шаулою поїхала його дочка Іха, яка мала своє військо. Після переговорів Потоцький намовив татар узяти в полон Шаулу. Повертаючись з Умані Шаула з своїм військом та військом дочки Іхи прийняв бій у Китайгороді. Розбивши татар, Шаула повернувся до Лівобережжя. В честь цієї битви та перемоги селище Китайгород стало називатися Шаулиха (Шаул та Іха). Це підтверджується історичними даними.
Шаулиха належала до Звенигородського повіту Київської губернії. В ній була волость ( сільська рада з кількома селами). Також був базар, манеж (своєрідний полігон для кавалеристів). На постої у селі був полк. Військові жили у селян, які доглядали їх коней.

Під час визвольної війни українського народу, яку в 1648 році очолив Богдан Хмельницький, Шаулиха стала сотенним містом Білоцерківського козацького полку.
1654 року на Переяславській Раді Україна возз’єдналася з Росією. Скоро після цього пороз’їжджалися уповноважені Росії по полках України приймати присягу на вірність Росії і зробити опис міст України. А полк у ті часи був не тільки військовою одиницею. Полком називалася адміністративна одиниця чималої території. Присягала на вірність Росії і Шаулиха, яка входила до складу Білоцерківського полку. Тоді ж, 1654 року в описі цього полку записали: «Город Шаулиха на реке на Тикиче Угорском; а по другую сторону река Шаулиха. Около слобод стоячий острог; да к тому же острогу приделан другой город стоячим же острогом. А по тому острогу башеня с вороты проезжая, да трои вороты. На городе ж наряду: 2 пищали железным ядром по 2 гривенки…»
Далі в описі подається перелік трьох церков, які там були, і поіменний список 103 козаків і 193 міщан. Отже, виходить, тоді в Шаулисі жили майже 300 господарів, а все населення перевищувало тисячу чоловік.
Від 1839 року в Шаулисі було військове поселення. Селяни вважалися солдатами, відбували військову муштру й займалися сільським господарством для свого прохарчування. В тяжких, нелюдських умовах здобувався хліб! Заколоти у військових поселеннях примусили царський уряд скасувати ці поселення в 1858 році. Проте ще на протязі 10 років залишалося військове начальство, хоч і вводилось нове з поселян: сільські старости, голови волосних управ. Шаулиха стала центром волості №6 першого округу (з центром у Маньківці) Київсько – Подольського поселення, центром якого була Умань. Колишніх «отставных нижних чинов», а тоді вже просто поселян, треба було якось привчити до господарювання, щоб у казенних селян не виникла думка про повстання. У 1860 році при волосній управі в Шаулисі була відкрита школа. В ній піп вчив 20 хлопчиків. Поселяни не мали в що одягнути і взути дітей, щоб посилати їх до школи; діти часто мінялись, і піп не знав, як приступити до навчання.
В 1870 році шаулиська школа була прийнята Міністерством народної освіти, і з 1870 по 1892 рік існує як народне училище. В ньому вже було два справжніх учителі. 102 учні навчалися цими вчителями. Серед учнів було лише 14 дівчат. Однак число учнів згодом зменшилося. Так , у 1891 році їх було 91.

Із виписки Уманського історичного музею «О состоянии народного училища за 1886 год:
число учащихся – 102;
девочек – 14, мальчиков – 88;
учащихся православных – 87;
иудейского происхождения – 1;
городского сословия – 1;
сельского сословия – остальные…»
Двір школи займав площу в 2 десятини землі, яка була з трьох боків огорожена стовповим та латним тином, а північна сторона межувала з садибою волості. Всі приміщення школи розміщалися на східній частині садиби, рядом з волостю. Вони складалися з будівель: цегляної школи розміром 16 сажнів довжини і 8 сажнів ширини, яка ділилася на дві однакових кімнати, в кожній з яких вчилося по 3 класи (групи), сіни, коридор і вчительська. Приміщення було на 9 вікон і розраховане на 100-120 учнів. Навчання проводилось в одну зміну. Друге приміщення був довгий будинок – квартири завідуючого і вчителів (дуже старий). Третій будинок – хлів (сарай) для палива школи і криниця глибока. Це так було до 1905 року, за завідування Івана Антоновича Музиченка і вчителя Ладно.
А в 1903 році запроектовано побудувати нову школу. Вона мала бути на два поверхи.
Очолював будівництво вчитель Кушнарюк Микола Григорович - дуже чесна і довірлива людина. При будівництві матеріали розікрали. Побачивши, що два поверхи вже немає чим будувати, він покінчив життя самогубством у стінах школи.
Школу закінчував уже намісник Кушнарюка – Гейбович Йосип Костянтинович, допомогли Іваньківський і Кислинський сахзаводи та казьонні манежі. Але школа вийшла не як запроектована – 2-х поверхова, а як «черепаха»…
Це була споруда на 7 великих класних кімнат, великий просторий зал на 300 осіб, 2 коридори. Приміщення на 20 вікон, 1 парадні двері і 1 бокові двері. На парадному фронтоні напис: «Училище 1906 » А перед дверима пам’ятник гранітний і бюст гіпсовий царю, з написом «Олександр II – царь Освободитель», який стояв аж до часів революції 1917 року.
Навколо школи був розкішний садок з яблунь, груш, абрикос, горіхів, слив, каштанів, винограду; по краях садок обсаджений акацією, сосною та декоративними деревами.

Школа охопила навчанням 150 учнів
Пізніше викопали криницю, що коло школи, 6 метрів ширини і 50 метрів глибини.
У 1912 році в Шаулиському двохкласовому училищі (з п’ятирічним строком навчання) в перших трьох групах було 189 учнів на двох учителів. У другому класі (четвертий і п’ятий рік навчання) вчилися діти усієї волості, і їх не було більше 30.
В 1918 році в період гетьманування Скоропадського в Шаулисі відкривають учительську семінарію ім. Т.Г.Шевченка. Директором був офіцер-капітан Михайло Іванович Орленко.
Згодом педагогічне училище перевели до міста Тального, а потім – до міста Умані. І нині воно там працює як Уманський гуманітарно – педагогічний коледж імені Т.Г.Шевченка, але праматір’ю його є Шаулиха.

В 1920 році в Шаулисі був організований медтехнікум, через рік перейменований у профтехшколу, яка була ліквідована в 1922 році.
Після приміщення школи перейшло під семирічку.
Першим директором школи у селі Шаулиха був Чорновіл Максим Йосипович, батько відомого діяча, патріота України, Чорновола В’ячеслава Максимовича, працював з 1929 по 1936 рік. Дружина Максима Йосиповича, Килина Харитонівна, викладала українську мову і літературу, учителем працював Яніцький Василь Федорович.
Після Максима Чорновола директором був Новосад Василь до 1941 року. По приходу німців директором був призначений Захаров Арсень. Після приходу радянських військ він був відсторонений від школи. Проживав у Шаулисі. Лисенко Федір Левкович став його намісником у 1945 році.
На той час у школі працювали вчителі: Матеєнко Микола Андрійович, Дробаха Філімон Хомович, Задояний Яків Миколайович,
Матвієнко Василь (родом з Папужинець, теж був відсторонений від школи).
Ці вчителі також працювали під час війни.
Після 1945 року директором школи став працювати Клімов Іван Іванович. Переростків було дуже багато, тому набрали два класи. В клас «Б» входили діти з 1933 по1937 роки народження, перша вчителька – Меланя Тодосівна Федорович, а 1938 рік – це був клас «А- перша вчителька Ганна Іванівна Шкуренко. Через два роки Домка Денисівна з Папужинець змінила Меланю Тодосівну.
На той час працювали вчителями: Дробаха Філімон Хомович,
Задояний Яків Миколайович, Рушай Марія Петрівна, Нещадим Давид Артемович, Чорноволенко Василь Панасович, вчителем фізвиховання Шкуренко Іван Васильович, Чепелянська Євдокія Долматівна.
Клімова Івана Івановича на посаді директора змінила Рушай Марія Петрівна». Склад учителів на той час той самий, та ще добавився математик з Папужинець Слободяник Демид Федорович.
Рушай кермо школи віддала Живому Василю Андрійовичу (був головою колгоспу), сам родом з Заліського. Років через два у 1954 році директором школи став Марусенко Григорій Сергійович. З ним стала працювати його сестра Катерина Сергіївна, дружина Меланія Василівна, Кожура Ганна Пантелеймонівна, Мельник Павло Іванович, Харченко Степан Степанович. 3 1974 року до 1982 учителем фізвиховання і трудового навчання працював Вишневський Василь Миколайович.
При Григорію Сергійовичу було побудувано хлів під паливо, льох під овочі, напірну башню, обгороджено школу.
З 1976 по 1984 рік директором був Харченко Степан Степанович.

З 1984 року по 1986 рік на цій посаді працював Віталій Петрович Карпук. Починаючи із 1986 і 18 років поспіль навчальний заклад очолював Микола Терентійович Нечай.
З 2002 року і по сьогоднішній час – Бондар Антоніна Василівна.

За час свого існування школа пережила багато змін, постійно змінювався учительський склад. Не збереглося ніяких документів за період існування школи до сорокових років минулого століття, неповний список учителів 1940 -1970 років, і важко зараз відновити тільки за свідченнями випускників імена усіх учителів, які працювали у школі протягом століття.
Багато їх відійшло у вічність:

Чорновіл Максим Йосипович
Чорновіл Килина Харитонівна
Яніцький Василь Федорович
Новосад Василь Антонович
Захаров Арсеній Оксентійович
Лисенко Федір Левкович
Матеєнко Микола Андрійович
Дробаха Філімон Хомович
Задояний Яків Миколайович
Матвієнко Василь
Климов Іван Іванович
Федорович Меланія Тодорівна
Шкуренко Ганна Іванівна
Шкуренко Іван Васильович
Чорноволенко Василь Панасович
Рушай Марія Петрівна
Слободяник Демид Федорович
Живий Василь Андрійович
Мельник Павло Іванович
Нещадим Давид Артемович
Товкес Ліна Зіновівна
Березюк Марфа Яківна
Мальована Настя Федорівна
Чепелянська Євдокія Долматівна
Назаренко Текля Олексіївна
Антипенко Раїса Петрівна

Крикливий Павло Олексійович
Баєва Валентина Олексіївна
Харченко Павло Захарович
Маленко Ніні Іпатіївна
Ільєнко Андрій Григорович
Гуцал Віра Василівна
Коробко Марія Макарівна
Панченко Ганна Петрівна
Градюжкіна Марія Андріївна
Тимошенко Ганна Іванівна
Яремчук Серафима Никифорівна
Соколова Олена Миколаївна
Марусенко Григорій Сергійович
Марусенко Меланія Василівна
Харченко Микола Семенович
Харченко Степан Степанович
Попсуй Павло Дементійович

Важко точно підрахувати, скільком шаулянам дала путівку в життя наша школа, скільки учителів ділилися в ній своїми знаннями, щедрістю своїх душ з батьками, скільки сердець віддано дітям саме тут, в Шаулиський загальноосвітній школі.